По следам Лины Костенко. Молитвы

Давидовы Псалмы

16

Великий Боже! Путами, когтями
В меня вонзились! Выведи  –  путями...
Не отдавай меня на поруганье
Тому, кто чернотою утро  ранит!
Но  –  плачь во мне! Всей скорбью отболи
О детях, похороненных в пыли...



22

Боже мой, Боже мой, Боже, душу от сети избави!
Я на стенанье похожа, став кровожадным   забавой.

Видишь меня? Слышишь, Боже, что мыслят сделать со мною?
Голос мой  –  тише и строже. Стань утомлённым  –  стеною.

Стань перед псами горою, лесом, опасной пучиной.
Стань для них вестью о горе, самой весомой причиной!

Сила Твоя не скудеет! Уподоби рабу серне.
А для лихих чародеев будь огнедышащей серой.

Я без Тебя  –  горстка пепла, терний в безводной пустыне.
Солнцем зайдёшь,  я  – ослепла, без упования  –  стыну!

Поле кровавит сраженьем. Рокот шагов глушит ропот.
В страхе врагов  –  отраженья Слово стяжавших пророков!

Тесно меня окружили, злоба их  –  волчцы лихие, 
Выи их  –  вздутые жилы. Как мне – с пятою Ахилла?

Я разливаюсь водою и истощаюсь до тени.
Если хвалиться  –  Тобою, правдой Твоих сновидений!

Силы узлом завязали, веткой сломили терпенье!
Боже, мою храни завязь  –  до избавленья, цветенья.

Свора безродных, заразных псов лижут кровь на пороге.
Зло  –  повсеместно и  разно! Стань за меня бычьим рогом!

Делят небесные тоги, рвут  то, что благо,  и душу  –
Падшие тленные боги... Я  –  кит огромный  на суше.

Камень,  скала в водах многих, брод для спасения  ныне   – 
Ты, Умывающий ноги, Дарящий вечное имя!

Шёпотом, песней ли, криком, на непонятных наречьях  –
Мне не молиться безликим  –  в Сыне Ты  вочеловечен!

Елью, сиренью, вербою, веткой весеннею  –  к свету!
Не оступлюсь  лишь с Тобою, Ставший дыханием ветра...

Сердце моё  –  на ладонях милости Отчей  –  безбрежной!
Кто-то молитвенно: «Донна!»  – Словом белю я одежды!

Чаша с живою водою, противоядье  отраве  –
                Ты!
Всей собой  –  за Тобою, с шёпотом радостным: "Авва...!"

_____________________________________________________


Ліна Костенко
Давидові псалми

Псалом 16
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, –
Вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, –
Вони ж моїми друзіми були!



Псалом 22
Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?
Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.
Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.
А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.
Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.
М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.
Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.
Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..