Олі Філіповій
Знаючи номер, лячно натиснути «виклик».
Як запитати про того, хто ще не мій?
Ти вже до нього, я сподіваюсь, звикла.
(Що там звикати до дійсності власних мрій?)
Він, як дитина, сонний іще, напевно,
Після важкої західної зими.
Як він, уже твої скаламутив вени,
Чи від усіх своїми закрив грудьми?
Олю, скажи, він правда такий чудовий
По буднях, коли робота, затори, дощ?..
Я відхиляю виклик, бо ця розмова
Не для моїх вогких квадратних площ.
Вибач мені раптову відвертість, щирість.
Ти зрозумієш, мабуть, без зайвих слів.
Ми не птахи, та маємо власний вирій,
Назва якому, коханому, – місто Львів.
3 травня 2013
Наш вирiй
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2013
Свидетельство о публикации №113050304700
Свидетельство о публикации №113050304700
Рецензии