Біль з*їда мої внутрощі.
Шаленію, вже хвора я.
Це вам, люди, зовсім не пустощі:
Коли йде вдалечінь любов твоя.
Я залишусь і буду благати
У небес поскоріше пройти рокам.
Якби знати, якби тільки знати,
Вчинить як. Ковтаю комка.
Значить, доля така... Та що я кажу?!
Тільки люди будують своє життя.
Я б з радістю позбавилась свого багажу,
Та не можна кидати сміття.
Зостається лише далі йти без розмов,
Мовчки краплі солоні ковтати.
Та я знаю напевно, якщо є любов,
То й життя все неважко чекати.
12.12.12
бiль
© Copyright: Мэри Тимм, 2013
Свидетельство о публикации №113050204299
Свидетельство о публикации №113050204299
Рецензии