Вони були, як клавіші на білому роялі:
Завжди так близько, але не разом.
Не хвилювало їх що ж буде далі,
Важливим був лиш цей акорд.
Завжди приємно спілкувались, хоч і рідко,
Ділили все: і радість і печаль.
Він розумів її, як розуміє ніжну Скрипку
Величний і красивий пан Рояль.
Оркестр звучав, і музика лунала доти,
Допоки лиш для неї грав Рояль.
Сьогодні вперше чує зал фальшиві ноти,
І всім чомусь одразу стало Скрипку жаль.
«То, що ж між нами сталось?» - запитала Скрипка.
«Немає і не буде більше нас!»
Задумався і випалив їй швидко:
«Нехай для тебе грає Контрабас».
Та Скрипка не зламалась по при все,
І дерево її перетворилось в сталь.
Тепер по-іншому звучить оркестр,
І соло грає, звісно, ж той Рояль.
Соната кохання
© Copyright: Таня Удод, 2013
Свидетельство о публикации №113050200197
Свидетельство о публикации №113050200197
Рецензии