Память

Справжнім мамам: покійним, живим і ненародженим

Пам'ять

В надії трепетно чекала
Сусідка сина по війні,
У вижитих солдат питала –
Може стрічали? Чула – ні…

В неділі вдягнена святково,
Як ще зоря не розцвіла,
Казала Богу святе слово,
Бігла стрічати край  села.

Стоїть, як символ, доки смеркне,
Як на біду його нема,
В журбі жіноче серце терпне,
Що повертається сама…

У котрий раз листи читала,
Вже стерлись букви де-не-де…
Про сина Сталіну писала,
Сказав – не числиться ніде…

Ночами думи наповняли,
Аж голова гримить, гуде…
Може поранений в шпиталі
Лежить безногий, не дійде?

А може мучиться в полоні,
Або в Сибірських таборах?
Та знайдуться прості закони
І пожаліють на святах.

Чи може десь знайшов дівчину,
Завів діток в чужім краю?
Сплакне зраділо у хустину,
Як в’явить синову сім'ю…

Дев’ятого  борщу  зварила,
Млинців для сина напекла,
Чистенько ліжко застелила,
Сумна спочити прилягла…

На покуть очі повернула -
Мовчать мальовані боги -
Уста всміхнулись та й заснула…
Не стало мами і снаги…



В скорботний день майдан співає,
Біс веселиться на кістках…
В нащадків пам’яті немає,
Забули сивих мам в сльозах.