18. Любить - это не стыдно. Перевод

подстрочный перевод:

Почему же стыд? любовь ведь
Есть самым святым в мире состоянием...
Когда в душе любовь проговорит
Закон, дающий движение жизни -
Тогда уста молчат не станут,
Или произносить раскаяние:

Потому что жить, дышать, радоваться,
Вдыхать цветов аромат;
На звёзды, или зарю смотреть,
Лицом, словно зеркалом, светить
Им отражая мир,
Что солнцем есть весь залит ...

О, разве душа сумеет, -
Когда она за кем-то ноет, -
В петлю бросить себя,
Всё то оттолкнув с рвением? ...
И глядеть в небо рябое?
На смерти ветхий призрак? ...

Да нет ... Потому не принять дара
С Небес к сердцу - сил нет ...
И когда любви - сердце - дом,
Его заполнив до предела, -
Так, что едва не разрывает, -
То что заставит не кричать?? ...

Да нет ... не смолчишь ... я Это знаю ...
И искренним криком разбиваешь
И лед, и стены, и кандалы ...
И знаю, день когда-нибудь наступит,
Когда с тем, кого любишь,
Разделишь судьбу ... и все, что имеешь ...

И это - и есть счастье, когда потребность
Кто-то имеет в том, что является твоим:
Или труд рук, или в глазах небо,
Или слово уст, что является святым,
Или тела теплого отдача, -
Все, что так много значит ...

Всё то, что я не куплю ни за деньги,
Ни за то, что я - хороший,
Ни за то, что красив, -
Ты - даришь ... потому что - любишь ...
Тем то-то и богата, очевидно ...
Богатство же иметь - это не стыдно ...
Стыднее - когда щедростью бедная ...
 
07.12.2012
Братислава Либертус


оригинал:


КОХАТИ - ТО НЕ ВСТИДНО

                О безумство, почуття і встид,
                Що стискає груди і пече вогнем.
                Та несила кохання ховати, скривати,
                Порібно назовні, мов птаха, у небо випускати.
                О доле болюча, чому так тяжко раниш душу?
                (Наталя Зінкевич)

Чому ж-бо встид? кохання адже
Є найсвятішим в світі станом...
Коли в душі любов прокаже
Закон, що рухає життя -
Тоді вуста мовчать не стануть,
Чи промовляти каяття:

Бо жити, дихати, радіти,
Вдихати квітів аромат;
На зорі, чи зорю дивити,
Лицем, немов люстром, світити
Ним віддзеркалюючи світ,
Що сонцем є увесь залитий...

О, чи душа хіба зуміє, -
Коли вона по комусь ниє, -
У зашморг кинути себе,
Усе те відштовхнувши яро?...
Й глядіти небо, що рябе?
На смерті тлінної примару?...

Та ні... Бо не прийняти дару
З Небес до серця - сил нема...
Й коли любові - серце - хата,
Його заповнивши до краю, -
Так, що аж ледь не розриває, -
То що примусить не кричати???...

Та ні... не змовчиш... я те знаю...
І щирим криком розбиваєш
І лід, і стіни, і кайдани...
І знаю, день колись настане,
Коли із тим, кого кохаєш,
Розділиш долю... й все, що маєш...

І то - є щастя, як потребу
Хтось має в тім, що є твоїм:
Чи праця рук, чи в очах небо,
Чи слово вуст, що є святим,
Чи тіла теплого віддача, -
Усе, що так багато значить...

Що я не куплю ні за гроші,
Ані за те, що я - хороший,
Ані за те, що вроду маю, -
Бо ти - даруєш... бо - кохаєш...
Тим-бо й багата, очевидно...
Багатство ж мати - то не встидно...
Встидніше - як на щедрість бідна...
 
07.12.2012
Братіслав Лібертус