Так хочеться слів.
Бо жінки кохають вухами.
Колись я насолоду мала цю.
Тепер лише очима тебе слухаю.
Та все одно, як і раніш, люблю.
Хоча брешу! Сильніше я любитиму
В полоні глибини твоїх очей
Й жаги. Вогню цього я не пинитиму.
У мене особистий Прометей.
Час змінює людей. Та я лишатимусь
Такою, як уперше ти зустрів.
Тобою...Лиш тобою я пишатимусь.
Коханий мій! Єдиний! Тільки мій!
Так хочеться...
© Copyright: Мила Полянская, 2013
Свидетельство о публикации №113042900293
Свидетельство о публикации №113042900293
Рецензии