Ностальгия. Укр. яз

Над обрієм задумалися схили,
Важка верба шепоче щось в жалю…
Дивлюсь я на твоє обличчя миле
Таке чарівне, наче з кришталю.

Я чую клич далекого кохання
І згадую з любов’ю саме Ту,
Котра юнацькі ніжні сподівання    
Перетворила в чорну самоту. 

Спустошена душа співає тихо…
Пісні перетворились в дум пласти.
Але чомусь на серці, наче лихо,
Блукають вбиті мрії-сироти…

Іще із школи, з восьмого ще класу   
Я у думках Тебе перехрестив.
Не затаїв в душі своїй образу
І за убиті мрії все простив…         

Ти знаєш, як з розбитим серцем жити ?!
Здригатись у полоні самоти ?!
Когось забути, а когось простити,
Когось любити, і когось знайти…

Бо ж хочеться любити до нестями,
До трепету людського каяття…
І тілом, і душею, і словами -
Від споконвіку аж до забуття…

А ще дивитись в твої милі очі;
В них бачити наївну чистоту
Й благати Бога, щоб думки дівочі
Не проросли в жіночу самоту…

Над обрієм задумалися схили,
Важка верба шепоче щось в жалю…
А я дивлюся у обличчя миле;
Таке тендітне, наче з кришталю…