Він про Неї...
Протоптана стежка від серця до серця.
Виблискують ніжністю очі-озерця.
І як не звертав би з тієї дороги,
Ведуть лиш до Неї утомлені ноги.
До щастя ведуть, що, як сонце на склоні,
Малює Її білосніжні долоні.
Як був я без Неї?! Темніло і дніло,
І серце, немов на любов обідніло.
Обвітрюють спогади душу... холодні...
Тепер я назавжди у Неї в полоні.
Відчую лиш присмак солодких цілунків,
Не треба мені ні похвал, ні дарунків.
Хай поряд лиш буде зі мною Вона,
Моя Незбагненна, Моя Неземна…
Моя Незбагненна, Моя Неземна...
© Copyright: Инна Бессараб, 2013
Свидетельство о публикации №113042603993
Свидетельство о публикации №113042603993
Рецензии