Сидимо...

Стук-стук! -Хто там? –Самотність. –Йди геть, ти вже вчора заходила. –Але я не сама, тут зі мною ще й Параноя. Відчиняй мерщій! –Не хочу, до мене Безвихідь в гості зайшла, сидимо. Ви не подумайте, я вам не зраджую, просто Безвихідь завжди смачніші цукерки приносить. П’ємо чай, сидимо. Я тут подумала, може собаку завести, нудно ж як. А може взагалі одружитись? Завести чоловіка-п’яницю, готувати йому борщ і прати сорочки. Це набагато веселіше, ніж сидіти тут з вами. Чи не так? –Ти геть з глузду з’їхала! Чоловік тебе покине, а ми – ніколи, от побачиш! Завжди вчасно будем приходити, і цукерки будем приносити. А як схочеш, то й взагалі не підем від тебе, оселимся в тебе на поличці, під диваном чи у шафі... Та будь де, лише б поближче до тебе! –Стук-стук! –Хто там? –Нерішучість. –Не впущу, не сьогодні. –Але ж ти ще вчора обіцяла... –До неї, бач, Безвихідь прийшла, сидять. А нас тут вже між іншим багато назбиралось, не надто ввічливо з твого боку не впускати нас. Що, ще й досі сидите? –Сидимо... А що далі? Може варто вже щось зробити вже? Там часом Впевненості серед вас нема? Ну, нема...? Таки нема... –Зате є ми! Поглянь, які пунктуальні! Он, в Наївності нова сукня, а ти навіть не помітила. А Гордість взагалі з букетом прийшла! Орхідеї, як ти любиш. Ну ж бо, відчиняй! Ми твої друзі, чуєш? –А дзуськи, забирайтесь геть! І Безвихідь свою прихопіть, в мене на її цукерки алергія. Щоб вас тут більше не було! –Але ж ми були нерозлучними ще з минулої осені, ти не можеш нас зрадити, ми звикли до тебе, в тебе такий м’який диван і завжди багато цукру в кубиках. Не хочемо йти від тебе. –Доведеться, я вже подзвонила Рішучості, зараз прийде, не сама до того ж, а з Цілеспрямованістю. Он, дивіться, вже чайник ставлю, печиво дістаю... Стук-стук! –Хто там? –Твої нові друзі, відчиняй! –Заходьте, будем знайомитись. А ви там що? Так ви, Самотність, Параноя, Нерішучість? Як ви там? –Та нічого, сидимо. Раптом передумаєш...