Лёня, повертайся взад...

  Є країна - Україна, там такий живе народ,
  Що, до віку, гнобить спини на царів, панів,господ...

  Панувала в тій країні президентськая сім'я,
  Так накралась, що віднині - жебраком став ти та я.

  Вже добра нема де діти, але й ще собі гребуть,
  І нікому до корита підібратись не дають.

  Час, нарешті, їх минає, треба їм звільняти трон,
  На майданах вже лунає: "Кучму - геть, за грати, вон!".

  А було в нього два сина - один "Ющ", а другий "Янь",
  Керувати Україной йшли під гаслом "Дерибань!".
 
  Ледь довели до війни оба ції пацани,
  Бо ж за кожним стоїть рать, на країну всім на...чхать.

  В папи Кучми пика кисла, ковирнули його з крісла,
  Пендель дали під сидницю, він подався за границю.

  Але ж там - друг Лазаренко, охоронець Мельниченко,
  Теж кричать: "Кучму - долой, хай вертається домой".

  Крадькома він повернувся, у щілину десь вопнувся,
  Звідтиля, щоб подивитись, як без нього будуть жити.

  А життя, воно іде, як бджоліний рій гуде,
  Помаранчова бригада дотовклась таки до влади.

  Вже Гаранта "любі друзі", як тополі у лісосмузі,
  Опліч Президента стали, ціни догори підняли.

  Плаче син і плачуть мати, подорожчала квартплата,
  Хліб і цукор, і бензин... хай не ходють у магазин.

  Тут вам не до смакоти,  підтягніть вже животи,
  Ось, ускочили б у НАТО - разом були б ви багаті.

  Добрі дяді з закордону, нам позичили  мільйони,
  Їх по банкам розтягали, та народу не віддали.

  Економіку підняти - не до вітру вийти з хати,
  В пику клятим москалям, даром Крим татарам дам.

  Як мені б не заважали депутатські індики,
  Всі б ви краще жити стали, щоб - аж луснули боки.

  "Віримо, що заважали, - всі вухами заплескали,
  І кричали, задарма, - Повертайся вже, Кучма!".