Прокинулась - так місячно надворі...
Фіранки вітер пестить надувні...
Я знов одна у простирадел морі,
І холодно, так холодно мені...
Наснився той, кого наворожили
Мені у час, коли не стало крил...
Але його сама ж я відпустила,
Коли між ДВОХ летіть не стало сил!
ВІН десь живе, моя пересторога,
І знов, і знов з`являється у сні...
І інколи лиш місячна дорога
Кохання те нагадує мені...
Де ж ТИ, отой, що мусить зігрівати
Мої холодні ночі навісні?
Чого не тягне до своєї хати,
Чому одній так холодно мені?
Вишневим цвітом опадають рОки,
І ЧОЛОВІК десь тут, немовби є...
Але давно удвох ми одинокі,
І в кожного із нас життя своє...
Синиця в жмені. Дійсно, це немало.
Я не вважаю, що мій дім - тюрма.
Але що журавля я не втримАла,
Можливо була винна я сама?
Синиця та журавель...
© Copyright: Ирина Бондарь Левобережная, 2013
Свидетельство о публикации №113042306453
Свидетельство о публикации №113042306453
Рецензии