Свiти, уквiтчанi дротами, склом, бетоном
Тримають міцно захололі, зимні Душі.
Усе розділене на черги, на сезони,
В асфальт вросло так, що немає змоги зрушить.
Є дозвіл: крок чи два зробити вільно
Вперед, назад, убік… іди, не бійся.
Але хоч раз злетіти в Небо синє-синє –
Не здумай, не бажай, не намагайся.
Дроти, бетон, асфальт, і скло, і люди
Триматимуть, заплутають у будні,
Щоб неможливість розправляти крила
Знесилила й лякала Часом Судним.
Та є Шляхи – залишити назавжди
Скляні, бетонні, дротяні простори
І віднайти для себе іншу Дійсність,
Де є лиш Небо, Ліс, Моря, Земля і Гори.
21.04.2013
Свидетельство о публикации №113042110061