Сиджу в роздумах і не вгаваю.
«Блін, ну хто я?! Й сама не знаю».
Гадаю, що препаскудне життя.
Не знаю, чому саме він, й чому саме я?!
Чи, може, це доля розпорядилась,
Чи, може, дороги переплелися
Випадково. А чи бувають такі дороги?!
Чи, може, то стежки, які хтось проклав.
А ми їх просто залили бетоном.
Й тепер то «вічні» дороги.
Я згодна скільки завгодно їх латати.
Якщо треба, інші мрії ламати.
Проте не згоджусь я ніколи,
Щоб замість доріг там були простори.
Простори, які вічно в мене на душі.
Яких не заповнюють ніякі гроші.
«Але ж то - божественна краса!
Такого ні на одних трасах нема!».
Можливо, воно й так, я не сперечаюсь.
Я лиш побудувати свій світ намагаюсь.
А всі ці простори, божественна краса,
То була, є й буде моя душа.
Сиджу в роздумах не вгаваю
© Copyright: Анастасия Бэггинс, 2013
Свидетельство о публикации №113042110007
Свидетельство о публикации №113042110007
Рецензии