«Перший промінь»
Так подумки у темноті,
Живемо в сірості своїй.
І знаємо, і змирилися уже,
Та чому, так боляче у душі.
І емоції уже не ті.
Щось тріпоче, щось шепоче,
І зове мене у тьмі.
Та я не можу жити так.
Набридло мати страх.
Комок у горлі ще образ.
Горить сердечний нерв у раз.
Я потім це, розвію – ніби прах.
Над прірвою стою – останній раз.
І темноту, покину в цей же час.
Мій перший промінь ясний,
Засвітить шлях прекрасний.
І талісманом стане по житті моїм.
***
© Copyright: Каталина Нижас, 2013
Свидетельство о публикации №113041809339
Свидетельство о публикации №113041809339
Рецензии