Ти був звичайним - Ты был обычным

Мені  тебе зоря наворожила,
Коли я вже літати не могла…
В тобі черпала я натхнення й сили,
Як воду із гірського джерела.
 
Ти був собою. ПрОстим і веселим,
Але до болю рідним і своїм.
І засвітилася моя оселя
Тремтливим теплим поглядом твоїм.
 
Ти був звичайним. Не писав сонетів.
Заварював для мене каву й чай.
Та обіймав палкіше всих поетів,
Що в віршах жінці лестять зазвичай.
 
Не довіряв мені свої турботи.
Беріг мене від болю ти свого,
Коли приходив пізно ти з роботи.
Та зАвжди відчувала я його…
 
Мої обійми гріли та цілили,
Тобі були бальзамами слова,
Щоб плечі дужі знову розпрямились,
І щоб душа світилася жива…
 
Скажи ж, що стало, що із нами стало,
Коли  рокИ за вікнами спливли?
Колись удвох з тобою ми літали,
Сьогодні крил підняти не змогли…

*********************
Меня тебе звезда наворожила,
Когда летать уже я не могла...
В тебе черпала я любовь и силу,
Как воздух из небесного тепла.

Ты был собой. Простым был и весёлым.
Но до чего же близким и родным!
И каждым утром освещался дом наш
Лучистым тёплым именем твоим!

Ты был обычным. Не писал сонетов.
И для меня заваривал ты чай.
Но обнимал нежнее всех поэтов,
Что в строках лгут красоткам невзначай.

Не доверял ты мне свои заботы.
Берёг меня от боли ты своей,
Когда ты поздно приходил с работы.
Но чувством знала я всегда о ней...

Мои объятья грели и целили,
Тебе бальзамом были все слова,
Чтоб плечи из-под груза распрямились,
Чтоб счастья жизнь сплетала кружева!
 
Скажи, что стало, что же с нами стало,
Когда года  за окнами прошли?
Тогда вдвоём с тобою мы летали,
Сегодня крыл поднять мы не смогли…