Стоїть такий розкішний в полі.
Здається він сумує, і гілки ще голі.
І чорний птах сидить в верху не покидає.
Чому сумує дуб, ніхто не знає!
На ньому завжди погляд застигає,
Нудьгу його і смуток відчуваю.
Я підійду до тебе дубе, обіцяю,
І постою з тобою, й долі почекаю.
А вітер віє ще холодний,
І птах утік, бо вже голодний.
Замерзла й я, мабуть, не дочекаюсь долі,
Я ще прийду колись, і постоїм разом у полі!
ДУБ У ПОЛI
© Copyright: Елена Петрова-2, 2013
Свидетельство о публикации №113041804513
Свидетельство о публикации №113041804513
Рецензии