Польовi ромашки!

ЛИШИВ НА ПАМ’ЯТЬ.

Тримаю в долонях малесеньку книжку.
Юнак цi вiршi написав.
Свої  вiдчуття, як шукав свою зiрку,
Як вiрив, надiявся, мрiяв, кохав.
Писав про майбутнє, про друзiв своїх.
Коротке життя обiрвали як смiх!

Лише століття, лише вірші залишаться жити
Ты був справедливый, цiнив кожну мить.
Тебе величають поетом за твори.
З дитинства була не легка твоя доля
Дорога тяжка пiднiматися в гори.
Да ты не згинався, мiцнiшала воля!


ПОГЛЯД З-ЗА КОРДОНУ

Далеко вiд мене моя Батькiвщина.
Безмежнi простори, лани та гаї .
Я донька твоя, твого лiсу калина
Могутнє коріння в могутній землі.
Там ненька мене молоком годувала.
Колиску качала, тихенько спiвала.
Щасливої долі просила дитяті.
Нас, п’ятеро дiток, росло в нашiй хатi.

Лиш пiсня та думи не знають законiв,
Роз'їхалися люди за межі кордонів.
Та тягнуть корiння в той дiм, в ту країну
Мiй сонячний зайчик, до тебе я лину.

Моя Україно, ти рідна мати.
Я дощиком стану по нiй мандрувати.
Веселкою стану над рiдним Днiпром,
Блакитной волошкою зійду в полі том.

Давно вже немае там рiдної  хати,
Де вчилися ми рушники вишивати.
Рушник вишиваний в руках я тримаю,
Та нiби в долонях тебе обнiмаю.


 
ДУМИ, ВИ КРИЛА МОЇ

Думи, вы крила мої
Зi мною ви в день i в нiч.
Блукають мрiї  в рої
Вы скажите – в чiм тут рiч?
Як тяжко не бачити свiту
Не кинути поглядом вдаль,
Як хилить тополю вiд вiтру
Розвiй з мого серця печаль.
В тiм рiч, що крилатi  мрiї
Уносять мене вдалечiнь
В тих мрiях я сердце зiгрiю
На крилах надiй и сумлiнь.


ЖНИВА

Колоситься жито у рiдному краю
Я в думах над цими полями лiтаю.
Волошки у житi такi голубi
Мов очi, коханий, я бачу твої .

Шепочуть колосся як хвилi на морi,
А в синьому небi купаються зорi.
Ранесенько вранцi начнуться жнива
Їм жайворонок пісню веселу співа.

Пiдхватять цю пiсню дiвчата з села
Мы вдячнi за хлiб, тобi ненько – земля!
Я тут в цих полях наче квiтка цвiла
Моя Україно, я донька твоя!


МОЇЙ МОЛДОВI

Яка я вдячна цiй землi.
Вона дала менi притулок.
Своє  тепло, а взагалi
Кохання, наче подарунок.
На все життя воно єдине.
Господь подарував нам сина.
Пробач же мати Украiна
   
Тепер вже тут моя Родина.


НАВПАКИ

Рiчка Cупротивка называється.
Не глибока, зовсiм не струмка.
Берегом щербатим посмiхається
Наче, моя доленька гiрка.

По веснi взбунтуеться, затопить,
Вскаламутить воду навкруги.
Нiби мовить: скаржитися досить!
Нам дiсталось навпаки текти.

Я немов та рiчка Супротивка.
Хлюпаюсь мiж низких бережкiв.
А над греблею немов вербова гiлка
Кланяюсь землi та людям тим.

Я тут народилася, навчалася, росла.
На човнi каталася, щасливою була!
Як рiчка не може свiй напрям мiняти.
Так я, свою мову та землю кохати!

 
НА ДОБРАНIЧ!

Взимку довга, довга нiч.
Та недовго спиться.
Пригадаєш кожну мить,
Пам’ять не лiниться.
Планувати ми гаразд.
Що здiйснить майбутнiм
Лiзе в голову маразм,
Що живеш ти трутнем.
Довга нiч, а думи пчоли.
Як зiбрать нектар в борщi,
Щоб не вимерз хлiб на полi,
Щоб жнива, не йшли дощi.
Лiтом буде нiч коротка,
Довгий день лише встигай.
Взимку вишита сорочка,
Прийде свято, одягай.
На добранiч, люди добрi.
Їжте з медом коровгай.
Ви стомилися сьогоднi,
Боже правий, помогай.


ПОЛЬОВI  РОМАШКИ!

При дорозi на межi
Цвiтуть ромашки польовi,
Як бiлi зiроньки в травi,
Вони посiялись самi.

Пройде закохана дiвчина,
Зiрве ромашку ворожити
Чи любить милий, чорнобривий,
Чи вийде увечерi в жіто.

Бабуся с кошиком в руках
На лiки прийде їх збирати,
Щоб снилось лiтечко у снах
Ромашкой внукiв лiкувати.

Життя коротке у квiток
Дiвчата в’яжуть з них вiнок,
И вишивають на хустках,
Нехай вони цвiтуть в вiках.