У вирiй дивлюсь я

МРIЯ

Напевно, я так довго чекала,
Надію в душі зберегла.
Нарештi, я Вас привiтала,
Любов свою Вам вiддала.

Як радiсно стало на серцi!
Розмова, мiй пестує  слух.
Немов видчинилися дверi
I бiльше не давить ланцюг.

Легенi повiтря вдихають,
Як сонце п’е вранцi росу.
Так щиро нас всi привiтають,
Як квiти дарують красу.


 
ЛIТНIЙ ВЕЧIР

День пройшов, настає  надвечiрья,
Лiтня спека  потроху спадає.
Все залиш, та виходь на подвiр’я.
Митиола в саду зацвiтає.

Так хвилює  повiтря духмяне
Нiби кличе виходь, вiдпочинь.
Там за обрiем сонце сiдає,
Тихий вечiр, пiдкреслює  день.


ОЧI, ОЧI ГОЛУБI

Очi, очi голубi
Погасли змученi в журбi.
Две зiрки застелив туман.
Глибокi, нiби океан.

Щоб засвiтилась iскорка в очах,
Посмiшка щоб заграла на губах
Посiйте щастячка зернину,
Надiю, вiру i жоржину.

На радiсть квiтка зацвiте,
Життя не стане вже пусте.
Червона квiтка, нiби кров
Розважить душу нам любов.

i  є

 
ЯК ПОТРIБНО …

Як потрiбно i знати напевно,
Що сьогоднi без тебе нiяк!
Тобто вiрить всiм серцем в це дiйсно,
Не дрiбниця турботи – це так!
Не благаю я долi iншої.
Буду вдячна за те, що я маю.
Не знайшла я дорiжки гладкої.
Тiльки здоров’я у Бога прохаю!


ЖИТТЯ, ЩО НЕ БУЛО ПОРОЖНЯ

Життя, щоб не було порожне,
Постав завдання собі,
Наступний день, щоб не був ложным,
Ти вір в успіх, що дан тобі.
Це дуже варто вiдчувать
Упевненим, бадьорим,
Тодi не тяжко працювать
Лише дійсно бути потрібним.


У ВИРIЙ ДИВЛЮСЬ Я…

У вирiй дивлюсь я, там - небо,
Там зорi, планети вогнi.
Навiщо нам, людям, так треба,
Дiйсно знати,  що там взагалi.
Невже мало працi, турботи
Суспiльству себе видавать.
Життя запитання: ты звiдки i хто ти.
Як бiльше про космос, про себе пiзнать.
Земля наша мати, а ми твої дiти.
Смiливi, смiтливi, вчимося жити
Без працi, без волi не побудуєш долі.
Поглядай в майбутнє, щоб не жити в колі.