В житті побачила я мало,
Мені завжди плювали в слід,
Та я те знаючи не знала,
Чому такий безжальний світ?
За що кидають в душу камінь,
І замість усмішки - ножем?
Й куди ховають серця промінь?
І за яким дешевим муляжем?
І погляди тепер ніби з мечами,
Здається, він тобі відкусить руку,
Й такими ніби ординарними речами
Тебе відправить на бездонну муку.
Я вже не вірю. Я, не вірю !
Вони спотворюють довіру всю в мені,
Тепер усе лунає в міру
І байдуже, що музика та грає у лайні.
Я вже так звикла до блюзнірства,
І вандалізм вже гріється в душі,
Моє буття на ниточці повисло,
Гниє від злості у сирому шалаші.
І кості вже тріщать, як в старця,
Хоча мені й 17 літ,
За ранами уже не видно серця,
Що ж, кожен там залишив слід.
Чому?
© Copyright: Марта Пройслер, 2013
Свидетельство о публикации №113041606020
Свидетельство о публикации №113041606020
Рецензии