Я довгий час жила у страхах

Я довгий час жила у страхах, –
Що я нікому не потрібна,
Що не існує в світі правди
І – що Шляхи мої закрито.

Я довгий час шукала миру
Десь за горами, за морями,
Шукала захисту й Любові,
Де ворожнеча панувала.

Я довгий час шукала радість
Там, де образи шурхотіли.
Я думала – зустріну приязнь,
Натомість – гонор перестріла.

Я все шукала і шукала,
І танула моя надія,
Набрала повне серце страху,
Сльозами затопила мрії.

Страхи були зі мною всюди,
Куди б не йшла, що б не робила,
Кругом були недобрі люди,
Життя зламалось і розбилось.

Здалося раптом, що пропало
Усе, що я Життям назвала,
Я наче вмерла – увібрала
Усе, що десь, колись страждало.

…Я перейшла межу розпуки
І розпач стамувала в грудях.
Коли до себе придивлялась,
Відлуння впізнавала в Людях.

У Тиші розуму й безслів’ї
Почула голос ледь помітний –
Душа до мене говорила,
Висвічувала Шлях відкритий.

Я Душу слухала і Бога,
Що огортав мене Любов’ю,
Я Світлом напувала розум,
Навчалась Спокою і Волі.

Страхи розтанули туманом,
Шляхи відкрились всі і всюди,
Світ, що в мені, і Світ навколо –
Такий же світлий, як і Люди.

30.11.2012