Який був дощ! Пречиста злива!

Який був дощ! Пречиста злива!
Вода лилася, як з відра,
Бруківка річкою шуміла
І день, і ніч, і знов зрання.

Ховались люди під дахами,
В кафе, в домівки – у тепло,
Лиш Місто мужньо омивалось
І чистило своє Єство

Від ґвалту, лайок і наруги,
Від муки, стогону, нудьги,
Від необачної зневіри,
Від перестиглої війни

(Між вірами і між родами,
Між кам’яницями й людьми),
Від грішних зазіхань на владу,
Від ницості, від бідноти.

Той дощ періщив батогами,
Пронизував усе наскрізь,
Що вдерлося, поналипало
У добіблійську твердь і міць…

Дощ припинив свою роботу,
Обмивши Рим і пагорби,
І знову пошесті й турботи
Посіли місце між людьми.

Усе було, невже, даремно?
Невже, даремно лився дощ?
– Та, ні, адже зерно промокле,
Укорінившись, проросло.

Набравшись Чистоти і Світла,
Поміж камінням і людьми,
Стебельце ніжності й Любові
Дощі і зливи підняли.

Що буде далі? Час покаже,
Чи зможуть радістю зрости,
Вливаючись у Душі римлян,
Любові ніжні паростки.

21.11.2012