( казка)
Нахвалявся соняшник, вирости до неба,
Бо йому із сонечком, зустрітися треба.
Родича у небі, зумів розпізнати,
Та на жаль не може до нього дістати.
Ціле літо ріс він, щодуху старався,
Виріс зо два метри та й розчарувався.
Промінці листочки, чомусь почорніли
І зернятка чорні, швидко вже дозріли.
Нахилив низенько, соняшник голівку,
Не здійснилась мрія соняшника влітку.
Та почули сум цей горобці веселі,
Сіли на соняшника та й завели трелі.
Веселили бідолаху,на листках гойдались,
Що від того галасу зерно висипалось.
Попадало на землю,вкрилося травою,
Збереглось під снігом, проросло весною.
Виросла сімейка, соняшників знову,
І про сонце мріяли, дивилися вгору.
Дуже швидко вирости вони намагались,
А сонечко дивилося і лиш посміхалось.
Н.И. Гордиенко
Соняшник
© Copyright: Гордиенко Наталья, 2013
Свидетельство о публикации №113041411202
Свидетельство о публикации №113041411202
Рецензии