Плаче небо, а як щодо тебе? Не шкода?
Та твої сльози лиш вода.
Повернись і придивись.. Що ти бачиш позад себе?
Поцілунків вже не треба.
Не тепер. Знаєш, як це поруч бути
Та ні разу не відчути
Тепла. Твого. Одного його лиш досить..
Та ніхто мене не просить
Бути на прив’язі у тебе..
Це як залежність, як потреба,
Необхідність всередині мене,
Вона, можливо, не мине
Ніколи.
Відчуй на собі мої очі
Те що бачать вони мені сниться майже щоночі…
Отруйні думки, щодня порожні дзвінки
Почуй мене нарешті…
2010
Плаче небо
© Copyright: Женя Мельникова, 2013
Свидетельство о публикации №113041301323
Свидетельство о публикации №113041301323
Рецензии