І дивлячись у небо, я бачу лише твій образ,
Чую лиш твої слова, відчуваю лише твій подих…
Усе те, що я мала, та що ніколи більш не матиму;
Усе те, що відчувала і що надалі відчуватиму…
Усе те, що тримало мене поруч з тобою;
Усе, що зараз далеко і не дотягтись рукою…
Усе: слова, вірші, побачення…
Усе це минуло і не має більше значення
Хто? З ким? Чому? Коли і як?
Усвідомивши все це я подам тобі знак,
Сигнал порятунку – еС-О-еС,
Ти отримаєш його як підказку із небес.
Але він так і нічим тобі не допоможе.
Я так і знала, що так буде, хоча на тебе це не схоже.
Не схоже, що ти можеш таким байдужим бути.
Не вірю, що ти міг усі почуття забути.
Що трапилось з тобою?
Тебе наче підмінили…
Вже загубились ті слова, що загубити не хотіли.
Та не вспіли зупинитись і вже не в силах ми змінитись.
Все, що мені залишилось – лиш у небо дивитись…
2010
Небо
© Copyright: Женя Мельникова, 2013
Свидетельство о публикации №113041301307
Свидетельство о публикации №113041301307
Рецензии