Государственное цветение

Мені казали і не раз,
Що я в старих часах зав`яз.
Коли б хотів, то повернувся,
Побачив б світ і стрепенувся.

Чужим зробилось навкруги
Все те, що серцю було мило.
Згоріли вщент мої луги,
І сонце вже не майоріло.

Я, крадучись по спаленій землі,
Натнувся на загиблую тваринку.
О, господе, скажи мені,
Чому сховавсь у ту хвилинку?

А де мій милий соловейко,
Країни пісню що гравав,
Куди поділась моя ненька,
Навіщо відстань подолав?

Не можу віднайти спокою
Як бачу совісті гріхи.
Я сльози підітру рукою.
Нехай не журяться птахи...

Мені оскомину набили,
Зкровили спину батагами.
Ті люди, що колись любили,
Пройшлися по мені ногами.



О, батьку, братерство, країна єдина,
Скільки іще віддамо ми життів?
Скільки стоятимемо на колінах?
Скількох забудемо згиблих братів?

Досить! Достатньо наїлися, боже,
Більше не будемо гнути хребта!
Краще крізь сльози промовити: "Гоже",
А ніж чекати на милість Хреста.

Майже вдалося дух надломити,
У матері з отцем відняти сина.
Але над Дніпром пробиваються квіти.
Живи, моя любонько - Україна!

07.10.2012