Камiнь. Пiслямова

         
          За матеріалами гірких щоденних новин

Убили чоловіка. Просто так.
Він спав у парку. Видно, десь упився.
Гуляли троє. Камінь взяв юнак…
В свої сімнадцять він уже убивця.
Ішли дівчатка з школи. Їм навстріч
На скутері два хлопці. Держать камінь.
Ну хто ж бо знав, що від отих облич
Тікати треба дикими стежками!
У дівчинки роздроблене лице.
У тому ж парку іншій – камінь в спину.
Яку ж отруйну ми п’ємо оце!
Чи випили хоча б наполовину?
Червоно-чорним вишито рушник.
Ой дітоньки, та будьте ж ви щасливі!
…Сусідський хлопчик, друг і помічник,
Бабусю вбив. Трофеї – двадцять гривень.
Він міг би й так. Знічев’я. Задарма.
Йому, як чесно, треба вже не гроші.
Бо серце – камінь. А душі нема.
Ані турбот, ні намірів хороших.
За пять хвилин – всього лиш кілька слів.
Молотять, б’ють – така у фільмів мірка.
Супергерої встали по Землі.
Непереможно злі. На серці гірко.
Хай дітям все. Без страху. Без ідей.
Ні голоду, ні війн, ні лихоліття.
Та всмоктує поріддя молоде
Чужих відкидів вибухове сміття.
Уже димить натовчений вулкан.
Уже міазми передушно звичні.
Уже не сниться млявим юнакам
Ровесник, що для них ступив у вічність.
В огонь війни що іскрою злетів,
На землю впав у смертній перевтомі.
Сьогодні очі, юні і пусті,
Його не бачать. Їм байдуже, хто ми.
Сивіє день – жахіттям од людей.
Старієм в душах -- швидше, ніж роками.
І хтось, ослаблий, раптом упаде –
Спіткнувшись, переступлять, наче камінь.
Не хочуть юні спорту, ні життя.
Лиш скептицизм, і нічого робити --
Лиш побродить по парку без пуття,
Та, може, так, кого-небудь убити.