А Сонце сходить, сходить, сходить

«Київські солісти», В.Сіренко.
І.Стравінський


А Сонце сходить, сходить, сходить
В тумані, в мряці, у імлі,
Промінням Мороки розводить,
А може й Темінь розвести.

А Сонце сходить, сходить, сходить,
Купає у теплі Світи,
Через пороги переводить,
А може й по Життю вести.

А Сонце сходить, сходить, сходить
І у снігах, і у дощі.
Немає Сонцю застороги:
«Там, де не треба – не світи».

А Сонце сходить, сходить, сходить
Усюди, де жива Душа,
Де є Любов, де є Надія,
Де є Дорога до Життя.

01.10 2012


Рецензии