Je слова

Тче розмова ріки,
в гирлі забубніє
і впадає просто
у життя тузлук.
В ній думки – каліки,
вбивці і повії –
косяки піраньї
роздирають звук.

Є слова хороші
і на слух красиві,
є й такі – за гроші
і про гроші теж.

Від одної думки
голова вже сива,
з іншою – не спиться,
а проп’єш – не вмреш.

Є слова плечисті.
Очі за плечима
виглядають, зляться,
рискають і друть.
А забрати грізну
силу перед ними –
умовкає гонор,
утікає ґрунт.

Є слова великі –
годі й осягнути,
цвяхами прибиті,
вишиті навхрест.
Не бере їх пломінь,
повінь чи отрута.

Як же перешити
на нове – старе,
легко пережити
в’їдливість їдючу,
панобрацтво, пиху,
осуд і проклін,
не здобувши голос
вправніший за бучу,
обраний по праву
підняттям з колін?

Є слова – могили,
карти биті, роми,
пасинки рідніші
за своє дитя.
Все, що йде за ними,
не назветься домом,
а займеться в лайці
пеклом для життя.

Глум у кожнім зойку,
лемент, верещання.
Є ознаки болю –
дихай і терпи.
Іншого немає –
вперше і востаннє
так лягає сонце
і сідає пил.

Кликати – відчути
у луні пороги,
об які стирає
пір’я золоте
тиша неосяжна –
вічна перемога
космосу німого
над ниттям людей.

Хай надії мало
на щити з мечами
і росте у горлі
неминучий хрип.
Є слова відталі –
з неба телеграми,
вісники веселки,
прапрадуші риб.

І мені з такими –
через мідні труби,
у вогонь, у воду
з головою йти.
Хто зниза плечима,
я стинаю зуби
і тамую подих –
оду теплоти.

8 Квітня, 2013