Напросилася до літа осінь погостити.
Зійшлися дві подруги, щоб поговорити
Розповіло літо, про свій край чудовий,
Розмаїття барв веселки, квіти кольорові,
Вихвалялось літо, своїм зеленим гаєм,
співучими птахами, веселим водограєм.
Та так захопилося красою своєю,
відразу й не збагнула, що сталося з нею.
Доки літо говорило, доки вихвалялося,
Осінь все пофарбувала фарбами награлася.
Золотила сад і поле бо їй ближча ця краса,
Заплітала вербі коси стала жовтою коса.
Фарбувала, як хотіла все довкола, що було
і сама аж здивувалась, літа як і не було.
Озирнулось літо й себе й не впізнало,
Бо довкола літа мов і не бувало.
Золотиста осінь впевнено господарює,
Й вихваляння літа, геть давно не чує.
Почимчикувало літо, собі спочивати,
Аж доки весна в гості буде зазивати.
І тоді вже літо як осінь запанує
І весну у літо також розфарбує.
Казка про лiто
© Copyright: Гордиенко Наталья, 2013
Свидетельство о публикации №113040806830
Свидетельство о публикации №113040806830
Рецензии