Поетам-шiстдесятникам

Я бачив те світло крізь дірки в дешевих,брудних декораціях.
Я думав, що можна, що треба би їх розірвать на шмаття.
Я вірив,що разом ми світла, нова, повна сил генерація,
Що може цим людям скаліченим, скривдженим дати життя.

Я прагнув звільнити закручену кренделем, сховану владою правду.
Я линув обмити запльовані гидкою слиною чисті обличчя
Всіх тих, хто разОм ішов поруч зо мною у пеклі і бачив відраду
У тому, щоб зрештою перемогти нам у цім непростім протиріччі.
***
Я різав себе уночі кинджально-загостреним крижаним словом,
А вранці, як привид, лякав подорожніх людей своїм видом та хрипом,
Я знав, що насправді і янгольску силу часом захоплює морок,
Але я ніколи й не думав, що буде так боляче, лихо і..тихо..

Так тихо..Бо всім позапхали в горлЯнки жалкої скловати.
Ні вискнути-пискнути, ані вдихнути повітря і волі.
Так тихо..Якби хоч зубами прогризти лазівку у гратах.
Навіщо так підло було забирати майбутнє і долю...??
***
Я маю хоч криком донести у люди огненну і вічну мрію;
Їм треба лише схаменутись і скинути ті криві лінзи з очей.
Я вірю, що врешті-решт наша гаряча нескута живуча надія
Запалить серця і розправить знов сотні із сотен і тисяч плечей.