Ти приходиш нечутно,
Немов та лисиця.
Довгі тіні лягають навкіс,
І легкі затихають кроки.
Схвильований подих
Злегка огортає теплом,
І руки лягають на плечі
З хвилями довгих кіс.
Твої парфуми - цей запах
Фіалки, що ніжно хвилює -
Пахтять крізь роки.
Все так схоже й не схоже
На те, що було вже колись
Десь там, у місті старому,
У вічному Львові.
Роки пронеслись...
Та спрага життя не вгаває,
Нові почуття злітають у вись:
- Кохана міцніш пригорнись!
Той образ - чарівний, далекий -
Розмився у сивім тумані,
Бо життя не повернеш назад,
В той львівський п'янкий листопад...
Вже сонце весняне освітлює далі,
Близьке спілкування єднає серця.
Клекоче, пульсує життя,
Нанизує дні, мов коралі.
Кохання вогонь не погас,
А муза пряде свою нить -
П'янка, неповторна ця мить!
***
© Copyright: Мыкола Ковальчук, 2013
Свидетельство о публикации №113040705729
Свидетельство о публикации №113040705729
Рецензии