ВIйт

За  твором Леся Мартовича « Війт»

Чорні хмари над селом,
Руським , віють польські,
Староста палає злом,
Війта мучить з злості.

Штрафи шле  немов листи,
Кожну третю днину,
Війт до радників кричить,
Що немає спину.

« Надоїло все, піду,
Обирайте війта ,
Хай зазнає він біду,
Війта місце вільне.»

Довго радились кого,
На війта обрати,
 Щоб не мав він нічого,
Ні землі, ні хати.

І рішили пастуха,
 Кликати в обранці,
Він мав тільки батога,
Та протерті штанці.

Йому штрафи не біда,
 Він немає грошей,
Ні худоби, ні двора,
Ні садів пригожих.

Нову  свитку і взуття,
 Справила громада,
І вділила для життя.
Арештантську хату.

Заходився війт – пастух,
Слугувати чесно,
Берегти громадський дух,
 А не свої чресла.

І хоч староста не раз,
Слав на нього кару,
Він стояв як вірний страж,
Не боявся свари.

Виборів прийшла пора,
Війт – слуга громади,
Голосує від села,
 Руським кандидатом.

Староста вже не стерпів,
Війта зняв з посади,
Той пішов знов до корів,
 Батогом свистати.

І у небо говорив,
Війт – пастух промову,
Щоб колосся стиглих нив,
Тільки чуло слово.

«Якщо я, неук – пастух,
Відстояв громаду,
Геть прогнав пропольський дух,
І добився ладу.

То якби усе село,
Не боялось кари,
То запроданці давно,
 Були б вже на нарах.»