Шизофренiя

Дістала клята ця шизофренія.
Роздвоює мене і ріже гострим лезом.
Коли тобою вже перехворію
І замість серця будуть не протези?

Мені тебе не вистачає
Таке минуле – не забути.
Любов повільно помирає,
Кидаючи у прірву смути.

І вдень нічого не відчути
Запарки, справи, навчання…
А ввечері цей біль у грудях
Ламає душу навмання

Ще й осінь ця – така не в тему
Невчасна, мокра і пуста.
Єдиний розв’язок дилеми –
Відчути знов твої вуста.

Клялась, божилась «Не кохаю!»
Майже забула і живу.
Шизофренія доконає.
Ці остогидлі дежавю.

Кричала, била, посилала.
Приходив знову і благав.
Не оцінила, не впізнала,
А він же щиро так кохав.

Такі пустоти в моїм серці
Кричу від болю – йде луна.
Криштально чисті два озерця
П’яніють швидко від вина.

Забути все і жити далі
Прийдуть сніги і заметуть
Тривоги ці й мої печалі
І заморозять в серці ртуть

Та поки вона там чадіє,
Отруює і добива
Моїми ліками лиш ти є
Я безнадійно х_в_о_р_а.