Коли ти пізно під дощем ідеш
І слухаєш музон, їси м'ятну цукерку,
І сам не знаєш, куди забредеш,
В калюжах бачиш ти себе, як у люстерку.
Й думки приходять в голову дурні:
То щось згадаєш - посміхнешся й підеш далі,
То мрії лізуть в голову такі смішні,
І всі такі розпустні та зухвалі.
І думаєш одразу про солодкий вік,
Про час, який нам з іншими доводиться ділити..
Та розумієш, що це якраз самий сік,
Що тільки зараз і потрібно жити.
І згадуєш: "Життя - чудова річ!",
"Як не крути" ще хочеться додати.
І коли йде хтось дорогий тобі навстріч,
То хочеться від радості стрибати.
Бо в цей наш, "золотий" ще кажуть, вік,
Емоції зашкалюють стократно.
Й життя тече бурхливо, як швидкий потік,
Й вітатись, навіть, з нами треба делікатно.
08. 02. 13
Юнiсть
© Copyright: Каневская Алена, 2013
Свидетельство о публикации №113033006759
Свидетельство о публикации №113033006759
Рецензии