Лiтня жiнка, що iхала в поiздi
З чоловіком і первістком-внуком –
Агресивно настроєна зовні
У війну неприховано грає.
Всі їй – вороги, всі – супротивники.
Наступати, а не – боронитися.
Нападати, редути змітаючи,
І зайнять дислокацію намертво.
З ким воюєте, пані мудрая?
На кого вкотре Ви нападаєте?
На таких же людей втомлених
І спекотним вагоном змучених?
Де ж та мудрість і де доброзичливість,
Розуміння життя і злагоди?
Войовничість є, є агресія,
Та немає Любові і Радості.
Що ж Ви внуку своєму даруєте?
Що у спадок від Вас він отримає? –
Буде йти він по світу затравлено,
Ворогів звідусіль чекаючи.
Не Любов від Людей приймаючи
І не Радість земну вбираючи,
А земне життя споживаючи,
Від Землі і від Неба відділений.
Чи ж Душа Ваша може озватися
На людські чи Небесні звертання?
Чи Ви знаєте, що прийшла пора
Для Любові і Покаяння?
Не різніть себе від людей других.
Ви - така, як вони. Все – Боже.
В них так само, як в Вас живе Любов –
Відмовлятись від неї – негоже.
28.07.2011
Свидетельство о публикации №113033006191