Дощило...Закрались в місто холода,
І по бруківці довгі роки,
Текла техесенько вода,
Твої змивала кроки.
А я стояв. Стояв без парасолі,
Промок я з голови до ніг,
Лиш думав я про жарти долі,
Про те, що не зробив...А міг...
Я не збирався йти до свого дому.
Лишень стояв я на дорозі.
Чому? Тепер нікому не відомо,
І я сказать уже не в змозі.
Не в змозі я все повернути,
А як же хочеться, о Боже,
Втекти кудись. Тебе забути,
Та ні...Пробач мене, та я не можу.
А дощ все йшов...А дощ...Без слів...
Ти кинула троянду. Нащо?
І дощ її не пожалів.
Твоя троянда вже пропаща.
Її я ніжно взяв на руки,
І пелюстки, неначе сніг,
На землю впали в страшних муках.
Я втратив все...Я не зберіг...
Прощай...Тепер напевно назавжди.
Прощай...З водою, щастя наше сплило.
Бо ти пішла під шум води.
І я піду...Прощай...Дощило...
Дощило...
© Copyright: Евгений Кубик, 2013
Свидетельство о публикации №113032904716
Свидетельство о публикации №113032904716
Рецензии
