I потекла непрохана сльоза...

Степан Пантелеймонович Халанський –
Шанований поважний чоловік,
Та не забув, що він є син селянський,
Хоча в райцентрі вже не перший рік.

Немає пихи в нього анітрішки,
Хороше лиш про нього звідусіль.
І на роботу завжди ходить пішки,
Хоча службовий є автомобіль.

Як іноді ішов біля базару,
Йому траплялась жіночка стара.
В базарні дні обабіч тротуару
Та продавала яблука з відра.

Степан згадав свою стареньку маму,
Якій давно за дім вже небеса,
А за життя була така ж бо сАма…
І потекла непрохана сльоза.

Дістав п’ять гривень і подав бабусі,
Бо продавала п’ять за кілограм.
- А яблука не важте, обійдуся,
Нехай то буде подарунок Вам.

Відтоді взяв за звичку цей добродій:
Як повз бабусю шлях його лягав,
Так і робив завжди при тій нагоді –
Давав п’ять гривень, яблука не брав.

От і сьогодні теж він не забувся
Подати гроші й дяки не чекать.
-Гей, чоловіче! Стій! – кричить бабуся
-Вже яблука по вісім – не по п’ять!!!