скарб..

Усе життя - то лиш великий сон.
І так проспиш, не вчувши запах квіту,
І на вокзал останнім прийде твій вагон,
Бо ти лише прийдешня крапля цього світу. Тобі не зрозуміти цих казок,
Бо твій сон лиш минучий і несправжній.
Багато в ньому глянцевих ляльок.
А мій же сон… Він дійсний і кошмарний. Видушую у себе з–під руки
У сі ці букви-літери, одначе,
Я коваль, що кує свої роки,
І, ох як важко бути ковалем, юначе. Мене болить мені моє життя.
Тобі ж не зрозуміти мого болю,
Бо кожне слова з-під твого пера
Не переходить через твою волю. Життя узагалі не має цін для тебе,
Бо то лиш сон, нудний, безбарвний.
Я ж, бачиш, борюся за тебе і за себе,
Бо я не вірю, що життя – то сон намарний. Сухі усі слова, сухі ці вірші,
Бо ж не дадуть мені нічого, ані крихти.
Та інші спроби щось сказати – гірші.
Тому доводиться оці слова душити. Ти ж не хвилюйся, бо твій сон безпечний.
Тобі нічого не завадить просто «жити».
А я боротимусь і далі, безперечно.
Бо це життя – мій скарб і моє мито.