лебедь

 В моїй кімнаті лебеді пурхають.
І б`ються білосніжними крильми.
Вони нестримано і пристрасно кохають
Вночі. А вдень їм сняться тихі сни. На крилах, наче білий сніг лежить.
Чорняві очі, сяють мов зірки.
А як моя лебідка полетить,
То сипляться із стелі іскорки. Вона шипить, коли я не така,
Кидається об вікна і пороги.
Вона м’яка і шия затонка.
В її душі – одні жалі й тривоги. А як обніме дужими крильми
Й тихенько зашепоче про кохання,
То серце обливається слізьми.
А відповідь – одне людське мовчання. Скажіть, що знаєм з вами про любов?
Таку, що до останнього зітхання.
До смерті. Ти таку любов знайшов?
А птиця знає, що таке кохання. У лебедів – багате сонцем серце
І горді, непоборні, вільні душі.
У них на стелі є своє озерце
І небо,що до них є небайдужим. Зима приходить разом із казками.
Я люблю сніг, що грається з волоссям.
І вечори, де поруч із думками,
Співа моя лебідка стоголоссям.