Богдана Синюк-Хват Не даеш менi пiти

Я думала, огонь давно погас
И пепел в очаге лежит холодный –
Существования пробил последний час,
Моя душа парит над бездною безмолвной.

И остается ждать мне только миг,
Когда падение свободное начнется.
Тот миг, когда и сердце не кричит
И от стихов осадок горький остается.

Чего ж ты светишь ярко и искришь,
То, что в душе упрятано глубОко?
Чего ж, душа, ты так печешь-болишь
И память к небу так уносится высОко?

И вырываешь почему из темноты
Ты ниточку надежды на спасенье,
И не даешь мне почему уйти
Спокойно, просто и без сожаленья?

*********************************
Я думала, вогонь погас
І попіл вже давно холодний
Збіг існування мого час
Душа відкрилася безодні

І я чекаю на ту мить,
Падіння вільного початок,
Коли вже серце не кричить
І ці вірші - гіркий осадок

Чого ж ти світиш та іскриш,
Те, що заховане глибоко,
Чого ж ти так печеш-болиш
І линеш пам'яттю високо

Вихоплюєш із темноти
Надії ниточку спасенну
І не даєш мені піти
Без жалю, просто і буденно


Рецензии
Дякую, Георгію.

дуже гарно звучить у Вашому перекладі

З теплом та повагою,

Богдана Синюк   26.03.2013 10:53     Заявить о нарушении