Приборканий кiнь

О розум-кінь,спинись,благаю,
Твій повід нетривкий в руці я не втримаю...
Як виборсавшись з мотузка до шалу,
Байраками,багном поскачеш ти зопалу,
Й тендітні трави мрій столочиш вщент,
За видноколом опинившись вмент.

То чорноризця маєш на собі,то джиґуна,
Я певен,-понесе твоя спина й володаря,й приблуду-волоцюгу.
Знедбавши радощі,знедбавши тугу,
Душа поквапно скочить у сідло,
Та й знов поскаче кінь,гризучи вудило,
Тріпоче гривою і дихає вогнем.
Безсилий,клякну перед цим конем.

Сидить в ридвані діва-наречена,у пишному квітчастому вінку.
Вона конем бентежним править вміло,
Приборкує натуру,надто вже стрімку.
Її покута-кожне злеє діло,
І їй болить травиця столочена.

В очицях скрута і сукенка в плямах.
Ті плями- то багнюка з-під копит,
І їде так,розхристана навстид,
Та бідолаха днями і ночами.

Та бачив я мару,неначе кінь баский
По скелі кришталевій креше копитами,
Він сумнівів бур"ян понищить з коренями,
В"їжджаючи до золотої брами
Із панною в мережанім сідли.
Й повсюдно мир й благовоління на землі.

23 березня 2013 р.