Небеснi ключi

НЕБЕСНІ КЛЮЧІ
(казка-легенда)
               
Стерх несе сум до озерка,
Заглядає, як в люстерко.
І чекає, плаче, квилить, -
Не ростуть в малого крила!
«- Зачекай!, - втішає мати,
Скоро будеш сам літати!»

-       Веселику, -  так мама Журавлиха звала свого молодшого синочка, - не   журися, мій любий, ще виростуть твої крила. Бачиш, вони вже підросли за  цю ніч.
- Та ні, вони ростуть повільно, а мені так хочеться полетіти скоріше аж туди,
Подивитись на той мостик зверху, що он там на небі виграє всіма барвами, якого ти звеш Райдугою чи Божим Коромислом.
- Мамулю, а чому в неї два імені, - питає Журавлик, - розкажи мені ще раз казку про той мостик, такий гарний, такий сяючий, чого він такий?
- А тому, - каже мама Журавлиха, - що Громовиця , дбаючи про землю та життя на ній, набирає отим мостиком воду з річок. Тому завжди після її дощів лишається коромисло на небі, щоб знову набрати водиці з річок, очистити її і тією водою рясно-рясно полити всі поля й сади навкруги для гарного врожаю. Бачиш, як світяться й переливаються у ній найменші краплиночки?  То промінь сонця радується з ними після злив Громовиці, яка очистила й прогнала злих духів з чорних хмар і вивільнила сонце.
- А чому люди кажуть: «Два моря на дузі висить»?
- А це тому, - каже Журавлиха, - що всі річки несуть  свої води в усі земні моря, які колись, дуже давно, були одним цілим морем. А інший кінець райдуги сягає аж до неба, і той її кінець переправляє воду річок до небесного моря і ясними ночами, якщо добре придивитися, можна побачити той мостик у сузір`ї Великої Ведмедиці.
- Мамо, а вона завжди там буде?
- Ні, синочку, скінчиться літечко, Громовиця закриє небо небесними ключами журавлиними, бо прийде черга Зими і її чарів, і тут буде дуже-дуже холодно, але ми з тобою полетимо до вирію, щоб ранньою весною знов повернутися до рідного дому, принести людям на своїх крилах Весну.