Вона мовчить. В її очах
Кружляє білий сніг.
Той погляд зупиняє час
Віднині – і навік.
Вона мовчить. Волосся шаль
Стіка з її плеча…
І, ніби срібляна вуаль,
На тім чолі – печаль.
Боюся, подихом торкну
Лиш тільки я її –
І час знов хлине в далину
По звичній колії…
І я мовчу… І ми удвох,
Мов привиди,в пітьмі
Застигли на межі епох,
Поєднані в зимі...
Мiзансцена
© Copyright: Людмила Трояновская, 2013
Свидетельство о публикации №113032301182
Свидетельство о публикации №113032301182
Рецензии