Дует

                (Друга редакція)

Стояли на широкім підвіконні
Алое та Агава безборонні
Ніс кожен з них свої: життя, турботи,
По своєму господарю допомагав.

Агава відвертала від утоми,
Алое тут і там мав безліч  різних справ.
І добре їм було, аж поки не сварились
І ворожнечею пліток не захопились.

Ось тут і почалось:«- Я краща аніж ти!
Я чула як господар не любить гіркоти!
Мене він називає солоденька
І згадує при тому рідну неньку.»
Алое від скорботи вирішує піти
Ніхто його, сердегу не тримає
І він від всього того пропадає.
Якщо подумати,- їх можна помирити,
Якщо хазяїну простую річ відкрити:
Лосьйон алоєвий, то засіб гігієни,-
Він зовні діє, а не з середини .
А ліки, що в аптеці на спирту,
Є лікувальні,- мають дозу і мету,
Й обмеженість у строках лікування.
Було б доречним лікаря повчання,   
Але хоч двох оцих і помирити
Чи будуть вони знов благо воліти?
Чи тільки підливатимуть отрути:
В стосунки і в хвилини скрути?