Не втихомирити відчай душі моєї,
Що несла пісню до небес, як соловейко трелі,
Убили тіло, затоптали,
Мене, як ту травинку на землю вниз поклали.
Довірив полум’я небесним лікарям,
Задули вогник і зостався сам.
Тепер лиш вітер промайне вікном,
Мене мов квіточку він валить сном.
Спозаранку до Бога руки підіймаю,
На нього щиро уповаю,
Весна прийшла все розквітає,
А серце стогне, плаче, долю проклинає.
Не втихомирити душу
© Copyright: Тарасикова Наталья, 2013
Свидетельство о публикации №113032207903
Свидетельство о публикации №113032207903
Рецензии