Подражая Омару Хайяму

Сам собі Хайям.

* * *
Звичайно, не Хайям, і точно, не Омар.
Мені до рубаї, як до високих хмар.
Але ж черпаю хміль із вічної могили
і паленію сам від мудрості тих чар.

* * *
Нехай ти – цар, султан, чи, навіть, президент,
та завше пам’ятай: ти також претендент
на незалежний суд, що буде після смерті.
Отож, не створюй сам негідний прецедент.

* * *
Омаре, друже мій, пробач за панібратство.
Ти був в полоні рим і я у путах рабства
шукав прекрасних муз на берегах весни,
та слави не здобув, а втім, як і багатства.

* * *
Шукав дороги хтось, та, мабуть, заблукав.
В хатині на краю усе життя чекав
на силу добрих слів, та бачив лиш страждання.
Поглянь в люстерко лиш, чи ти його впізнав?

* * *
Послухай, правдолюб, - волає хтось в пустелі
Натхненний крик летить до сонячної стелі.
Що хоче той бідак? Напевно, заблукав,
пішовши до людей із власної оселі.

* * *
Вино у глечики тепер не наливають.
Під корок у пляшки це зілля закривають,
а, мабуть, що дарма, бо там – зеленій змій.
Від спілкування з ним кебети всі щезають.

* * *
Шукаєш сенс життя у кількості вина?
Печінку пожалій. Хіба її вина,
що в черзі п’яних днів, похмілля та страждання
безумна і сліпа стоїть твоя душа?

* * *
Колода у очах. Якщо в своїх – дрібниця
Дрібничка в оці є. Якщо в чужій – дзвіниця.
Ще й галас на весь світ, калатають у дзвін.
Два ока у смітті, але яка ж різниця!

* * *
У чому істина? Де слід її знайти?
Якщо на дні вина – здоров’я треба мати,
щоб перла віднайти у мушлях п’яних днів
і жалюгідний скарб в могилі зберігати.

* * *
Не завше лихо там, де голосять без міри.
До скиглень й нарікань немає вже довіри.
Буває, що й мовчить, ховає в серці біль,
а пальцем де не ткни – нужди рясніють діри.

* * *
Коли осіння мла ховає день між хмар,
ти непогоду днів сприйми, як Божий дар.
Для свіжих сподівань відкрий в душі віконце
щоб вивітрився геть ще літній перегар.

* * *
В житті буває все, отож не бійся долі.
В театрі дифірамб розподілив Бог ролі.
Виходить хтось на «біс» - назустріч свист луна.
На солоденький смак потрібно трохи й солі.