Навiщо яблуня цвiла...

Навіщо яблуня цвіла,
і зав’язі силенна сила
поначіплялось на гілля?
Чому так яблуня раділа?
Що в неї стільки діточок -
маленьких яблук, начіплялось.
І червоніє в них бочок
усьому саду, всім на заздрість.
В траві виспівує сюрчок.
Та слива-дичка все шептала:
„Ти, що? Здуріла, схаменись,
навіщо яблук нав’язала,
Сама, без клопоту живи.
Порозкошуй на білім світі
І соки пий тільки сама.
Ну одяглась у цвіт красивий,
А потім скинь, і все дарма.
Одна хизуйся в літній вроді,
Одна у золотім вбранні,
одягнена завжди по моді,
Сама, як вершник на коні.”
Збирали яблука осінні,
Корзинами несли врожай.
Тумани вранці сині-сині
Вгортали яблуневий край.
А слив не має, не вродило,
Лиш деревина, наче дзвін.
І гілля сливи вже покрило
Між яблунями весь прогін.
Дрова потрібні, будуть гарні,
Вирішив швидко садівник,
і для коптильні й для пекарні.
І сливі наступив гаплик.
Під самий корінь ізрубали,
Хоч хизувалася так гарно.
Якби ж  вона раніше знала,
Що діти зовсім непогано...