Зимонька розпхинькалась мокрими сніжинками
Час додому йти, а вона – ревти...
В березень мороз жбурляла, всюди лід порозкидала,
А збирати – ні!
«Ай-я-яй! – прикрикнув вітер. - Що про тебе скажуть дітки?
час траві рости, квіточкам цвісти!
Будь розумницею, мила, позбирай забавки білі
Соромно мені!»
«Ні, не час! Най не ростут-у-уь! Най ніколи не цвіту-у-уть!!»
Розревлась Зима, сонна і сумна.
Вітер витер Зимці очки, посадив в санки з дзвіночком
і повіз до Гір…
І повіз до гір, до Північних Гір набиратись сил до тих самих пір, як мине Весна, відбджолить в садку, Літо Каті дасть з квіточок медку, моя Катя мед з молочком поїсть, аж відпустить Осінь останній лист, жовто-красний лист в дідовім садку, та й Катрусі знов закортить сніжку.
Спи, мала Зима, не сумуй сама, та й вертайся з гір на Катрусин двір.
(зима 2012-2013)
ще про Зимоньку
© Copyright: Наташа Карпова, 2013
Свидетельство о публикации №113032211838
Свидетельство о публикации №113032211838
Рецензии