Вже підвечірок. Тихо. Сутінки упали.
В суцвіттях лип уже бджолинство вiдгуло.
Осяйним маревом усе оте було,
Що і прийшло раптовим чудом, і пропало.
А літо вкотре вже суницями явилось,
І заклика в свої обійми поле й луки.
...Так прагну знов відчути подих твій і руки!..
Аж наче хрустко в грудях серце надломилось.
Вже пiдвечiрок. Тихо сутiнки упали
© Copyright: Светлана Похилько, 2013
Свидетельство о публикации №113032104993
Свидетельство о публикации №113032104993
Рецензии